Найдавніша пам'ятка монументальної архітектури Львова -церква св.Миколи під горою Будельницею на вул. Богдана Хмельницького (колишній Волинський тракт). За традицією вважається двірською княжою церквою, заснованою ще в ХІІІ ст., яка служила не тільки храмом, а й осередком громадсько-політичного життя. Пізніше, з 1544 р., при ній існувало Миколаївське братство, членами якого були українські ремісники. У міських актах вона вперше згадується під 1445 р. Пам‘ятка не зберегла свого первозданного вигляду. Його змінили грунтовні перебудови після пожеж 1623 та 1800 рр., коли згоріли криті гонтом дахи, купол і вежа-дзвіниця над бабинцем. Церква являє собою своєрідну хрещату в плані споруду з квадратною навою, навколо якої групуються об‘єми вівтаря з півкруглою апсидою, прямокутного бабинця і бічних каплиць, також з півкруглими апсидами. Нава і вівтарна частина завершені типовими для української архітектури банями з ліхтарями. Об‘ємно-планувальна композиція Миколаївської церкви зближує її з храмами Київської Русі, а також має аналоги в архітектурі південних слов‘ян. Від будівлі ХІІІ ст. залишилися план, нижня частина кам‘яних стін і відкриті з-під тиньку апсиди, вимурувані з тесаних блоків білого вапняку. Застосування у будівництві тесаного білого каменю було поширене в ХІІ-ХІІІ ст. у Галицько-Волинській Русі. Поєднання класичного візантійсько-руського хрестовокупольного плану з романською будівельною технікою витворило новий самобутній стиль, характерний для зодчества давньої Галичини. Будівля зведена на старому цвинтарищі, а це, в свою чергу, підтверджує існування на цьому місці давнішої, можливо, дерев‘яної церкви. Із старовинних пам‘яток мистецтва тут збереглися ікона Федора Тіронського (ХVII ст.) та ікона Богоматері, яка є цінним твором львівського малярства першої половини ХVII ст., за стилем близька до школи художника Федора Сеньковича.