Архітектори — відомі й не дуже — вірою і правдою відслужили поколінням своїх коронованих, НІ * видатних і пересічних замовників. Відтоді старовинними міськими вулицями спливли століття, а сучасність заселила його урбаністичні декорації своїми персонажами та реаліями. Але за фасадами свіжопомальованих архітектурних лаштунків, у мурашиному нагромадженні старовинних двориків іще сьогодні можна відчути смак і шарм часів, вловити присутність людей, які колись тут ступали, дихали, мріяли, торкалися стін і один одного, тобто — жили... Як у кожному порядному середньовічному місті, в старому Львові кам'яниці так щільно туляться одна до одної, що квартал виглядає суцільним. Тільки з вежі ратуші відкривається повна структура цього міського вулика, розграфленого шахівницею вулиць, згідно із Магдебурзьким правом. Оглядаючи місто з висоти пташиного польоту, можна нарешті усвідомити, скільки на кожну скупо відпущену ще у середньовіччі земельну ділянку-чарунку кожне наступне покоління мешканців примудрилося втиснути нових і нових споруд. Міських мурів, які спричинили цю вавілонську тисняву, вже півтора століття як немає, але весь Гордіїв вузол міського нутра залишився нам у спадок з усім своїм історико-архітектурним намулом, з усіма сумними й веселими історіями.